Полковник Ярослав Гончар, який займається аеророзвідкою, описав проблему, яка виникла із використанням даних супутників ICEYE. 

Нещодавно завдяки фонду Сергія Притули Україна стала власницею супутника компанії ICEYE, а також отримала доступ до бази даних супутників цієї компанії.

Гончар проаналізував, як змінилося значення і задачі аеророзвідки з огляду на те, що тепер командування має супутникову картинку значно більшої території.

Далі уривок з інтерв’ю Гончара "Главкому "

Інформація з ICEYE – координата місця, де є скупчення заліза 

Поява додаткового джерела інформації завжди вітається і ставити тут порівняння «З’явився супутник – не треба літати безпілотником» не слід.

Нині з’являється можливість більш раціонально використовувати наявні активи. Якщо раніше у безпілотника було більше задач під час вильоту, то тепер його можна сконцентрувати на меншій кількості задач, які будуть виконуватися з кращою якістю. Крім того супутник, про який ми говоримо – це специфічне джерело інформації. Ти на виході отримуєш не якусь звичну фотографію, інформація представляється у доволі специфічному вигляді. Для непідготовленого аналітика це той ще виклик. Потрібно вміти аналізувати, дешифрувати та співставляти з іншими джерелами інформації. Чим більше джерел інформації ми матимемо, тим кращим та більшим буде поле для аналітики в української розвідки.

Дозвольте навести приклад. Умовно, є ділянка 500 км², захоплена ворогом. Наявними у нас безпілотниками неможливо облетіти всю цю територію і сфотографувати усі об’єкти, які нас цікавлять. Проблеми – відстань і час. Натомість з інших джерел, наприклад, з даних радіоперехоплень, стає відомо про активність ворога саме на цій ділянці. У ситуації, коли велика хмарність та класичні супутники, оснащені оптичними засобами, фотографують тільки хмари, ми не бачимо те, що ж відбувається на землі. Інформація із нового для нас джерела, супутника ICEYE надходить у дуже специфічного вигляді, вона є дуже важливою. Ти отримуєш координату, де є скупчення заліза. Це додаткове джерело, яке звужує поле для пошуку, коли ти розумієш, що тобі треба передивитись не 500 км², а ділянку удесятеро меншу.

Коли у тебе є один безпілотник, спроможний долетіти на задану відстань – ти вже більш раціонально ставиш йому задачу, конкретизуєш поле для пошуку. У такий спосіб ти виграєш у часі та поінформованості, не витрачаєш марно ресурсів, не ризикуєш і швидше здобуваєш потрібну інформацію, швидше її обробляєш, швидше розповсюджуєш між органами управління і засобами ураження. Відповідно, ти швидше реагуєш і уже саме ти нав’язуєш бойовий ритм ворогові. Чим більше джерел інформації – тим краще. Але викликом якраз є необхідність уміння оперувати цією інформацією.

І тут ми дійсно стикаємось з великим викликом, тому що наша стара радянська воєнна школа й воєнна наука створювалися, коли основним джерелом інформації у нас був боєць на полі бою, який і займався розвідкою на передовій.

Зараз складається така ситуація, що джерело інформації з супутників ICEYE, грубо кажучи, монополізувала одна із агенцій сил безпеки та оборони України. Вся інформація заходить на них, вони намагаються самостійно усе обробити і самостійно розповсюдити між користувачами. І у такий спосіб створюють затримку замість того, щоби зробити дистрибуцію вхідної інформації одразу між зацікавленими користувачами і забезпечити сервіс підтримки, якщо у людей будуть виникати складнощі з дешифровкою отриманих даних.

Можливо, вони монополізували саме тому, що немає фахівців на нижчих рівнях, які вміли би зчитувати інформацію із супутників ICEYE?

Напевно, так. Може, ті люди, які прийняли рішення розповсюджувати інформацію таким способом, на цьому і ґрунтуються. Проте спроб налагодити розповсюдження інформації в інший спосіб не було.