Висока ціна перемоги в бою за острів Зміїний: як загинув легендарний офіцер морської авіації Ігор Бедзай
Заступник командувача Військово-Морських Сил ЗСУ з авіації полковник Ігор Бедзай героїчно загинув у небі над Одеською областю в травні.
Сталося це під час підтримки першого штурму острова Зміїний. Про це повідомили журналісти "Української правди".
"Головною метою української операції стало зробити острів непридатним для використання росіянами як опорної точки. План її передбачав повітряне й морське десантування на Зміїний, знищення всієї техніки росіян і, що не менш важливо, блокування усіх бухт, здатних приймати російські кораблі та катери. Перед самим початком операції „Байрактари“ зуміли підловити момент, коли російський зенітний ракетний комплекс „Панцир“ був вимкнений, і знищили його. Шлях до острова здавався відкритим".
За даними джерел "Української правди", 7 травня в бік Зміїного висунулись 8 українських вертольотів: по 4 Мі-24 і Мі-8.
"Паралельно з цим по морю простували до острова кілька малих броньованих артилерійських катерів проєкту „Гюрза-М“. Ще один морський вертоліт Мі-14 курсував вздовж узбережжя Одеської області. Його задача була забезпечити евакуацію, якщо хтось із учасників штурму її потребуватиме. Наші висунулись, прилетіли до острова, почали роботу, але виявилось, що росіяни придумали взагалі небачену штуку. Ми не вірили, поки потім не побачили фотки. Наші сили розбили їхню ППО на острові, але вони в Криму розібрали „Тор“ і прив'язали його до палуби якогось катера. І так почали по нас стріляти. Тому наші мусили повертатись, — розповів один із співрозмовників „УП“ у ГУР, знайомий із ходом травневого штурму Зміїного. — Втрати України в ході операції склали близько 10 людей і один катер. Крім того, усі вертольоти, які штурмували острів, повернулись на бази. А, за гіркою іронією долі, вертоліт, який був на підстраховці, і за штурвалом якого сидів заступник командувача ВМС Ігор Бедзай, був збитий росіянами над територією Одеської області".
Полковник Ігор Бедзай — людина без перебільшення легендарна. У 2014 році він виконував обов'язки командувача 10-ї бригади морської авіації, що базувалась у Саках. Та після окупації Криму зміг вивести та зберегти бойову техніку української морської авіації, перебазувавши її до Миколаєва. Далі він та його побратими продовжили службу, боронячи Україну. Й робив це відважний офіцер до останнього подиху. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння народу, 49-річному воїну посмертно було надано звання «Герой України». Крім того, за життя йому вручили орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден «Народний Герой України» та нагородну зброю.
"Ми з чоловіком родом з Миколаєва, з родини залізничників. Навчався Ігор в одному класі з моїм рідним братом у школі № 35. Ще за шкільними партами вони, найкращі друзі, вирішили, що будуть військовими та захищатимуть Україну, — розповіла "ФАКТАМ" дружина загиблого Юлія Бедзай. — У 1993 році Ігор закінчив Сизранське вище авіаційне училище та отримав професію льотчика-інженера. Якраз тоді між нами зародились серйозні романтичні почуття, хоча знайомі ми були давно, бо проживали неподалік один від одного. Ба більше, ще коли ми були маленькими, наші батьки, які разом працювали й дружили, "посватали" нас.
Після училища Ігор служив в Очакові у військовій частині А4041 на посадах штурмана-оператора, командира вертольоту та командира загону. В той час ми побралися й стали батьками двох дітей. Іллі вже 20 років, Марії -16. Довгий час чоловік служив у Новофедорівці у Криму, обіймав посаду командира військової частини. Ми постійно були поруч. Я пішла служити туди ж матросом на посаду старшого механіка авіаційного обладнання. Тому добре пам’ятаю весну 2014 року… Тоді нашу частину атакували російські військові, вимагаючи здати зброю та перейти на сторону ворога. 10-а бригада була єдиним підрозділом у ЗСУ, тож на кону було те, що ВМС ризикували залишитись без морської авіації, яка здатна атакувати навіть підводні човни противника. Ми вивезли дітей у безпечне місце, самі повернулись. Ви знаєте, мій чоловік, навіть не чекаючи наказу командира, евакуював у режимі радіомовчання всю справну авіаційну техніку у Миколаїв. Щоправда, із 900 його підлеглих тільки третина поїхали із ним. Інші залишились в Криму. В мого чоловіка завжди була совість чиста, а любов до батьківщини — безмежна".
Після перебазування до Миколаєва близько п’яти років Ігор Бедзай був командиром бригади. Він створював та впорядковував інфраструктуру, багато літав на Мі-14 та Мі-8 у зону АТО, доставляючи як вантажі, так і особовий склад. А у 2019 році полковника та військового льотчика першого класу перевели служити в Одесу.
"В липні 2022 року Ігорю мало виповнитись 50 років, — продовжує пані Юлія. — На цю дату закінчувався й контракт, тож чоловік мріяв більше часу присвятити нам із дітьми. Не судилось… Після повномасштабного вторгнення чоловік без роздумів сів за штурвал та виконував бойові завдання. 19 березня він приїжджав у Миколаїв на день народження доньки. Потім у квітні — на іменини сина. На Великдень їздили вже ми до нього в Одесу. Взяли із собою кішку, яку він подарував напередодні донечці. Пам’ятаю, як 23 квітня готувала їсти у квартирі чоловіка і пролунав вибух. Подумала, що, може, то літак. Проте Ігор із сумними очима сказав, що ні, це ракета. Як потім з'ясувалось, саме вона й обірвала життя 3-місячної Кіри, її мами та інших людей. 7 травня — це роковий день. Остання розмова… Чоловік сказав, що любить, цілує та обіймає. Через дві години його життя обірвали окупанти".
Поховали Ігоря Бедзая з військовими почестями у рідному Миколаєві. 24 червня Володимир Зеленський присвоїв 10-й морській авіаційній бригаді Військово-Морських Сил ЗСУ ім'я Героя України полковника Ігоря Бедзая
