"Прикро дуже, що пташки, які ми робили, тепер по нам стріляють", - Семен Оганесян
Інженер-випробувач Семен Оганесян у 70-ті роки мав у своєму підпорядкуванні три контрольно-випробувальні станції ХАЗу, де перевіряли на готовність літак Ту-134, крилаті ракети Х-55 і безпілотний літальний апарат Ту-141. Вважалося, що все це працюватиме для захисту і оборони великої держави і її республік. Чоловік зізнається, що навіть у сні не міг собі представити, що колись на Харків полетять крилаті ракети, а "Тушки" скидатимуть бомби на житлові квартали харків’ян.
"Відчуття дуже болючі. Прикро, що пташки, які ми виготовляли, тепер по нам стріляють", - говорить Семен Салакович, начальник відділу комплексних випробувань обладнання літака.
Рік війни він прожив у квартирі на Салтівці, яка найбільше потерпіла від російських бомбардувань. «Над нами літало, бухало, гриміло. В сусідній двір попадало. Моє житло вціліло, бо «прилітало» у будинки перед нами, які нас ніби закривали собою. І пробивало, і розбивало, і наскрізь пролітало. Бог був на моїй стороні – у нас не попало», - каже Оганесян. Він не виїхав, бо вважає Харків своїм рідним містом, а Україну – батьківщиною. А весною 2022-го, коли місто зазнавало обстрілів щодня, вийшов на завод.
Вигляд Харківського авіапідприємства нагадував йому фільми про Другу світову війну: побито, розбито, дорога засипана уламками. У його робочому відділі вікна і двері були вибиті наскрізь, на стендах - скло. В одному з ангарів стояли металічні листи товщиною 10 см і вагою по кілька тонн. Частину такого покуроченого листа він зустрів на вулиці. Як зайшов в приміщення – побачив дірку в стелі на висоті 16 метрів. "Думаю, це був удар ракети – С-300 або ще потужнішої. Розумію, що так гепнуло, що той лист вагою в три тонни через дах вилетів. Жах! Слава Богу, що це сталося вночі і людей там не було", - розповідає Семен Салакович.
Протягом кількох місяців він з колегами прибирав завали, рятував обладнання. Зізнається, що в нього сльози на очах, коли це згадує, гірко, "що, все життя працювали, і все, що створили, ці нелюди розбили"…
Його тягнуло до авіації ще зі шкільної парти. В 1970-му закінчив Харківський авіаційний інститут (ХАІ) і інженером-механіком прийшов на ХАЗ, який тоді процвітав, щомісяця випускаючи по кілька літаків. Спочатку Семен Оганесян працював у лабораторії, де випробовували авіаційні вироби, а згодом очолив контрольно-випробувальні станції. Більшу частину комплектуючих отримували з російських підприємств, тому тісна співпраця з росіянами тривала багато років.
"Навіть коли ми розділилися, у часи незалежності України, ми помагали Омському авіазаводу у будівництві літака Ан-74. Поставляли їм обладнання на взаємовигідних умовах. А згодом усе перевернулося. І ми це відчули, коли їздили до них вирішувати питання щодо ремонту і введення в експлуатацію нового обладнання. Уже нас не всюди впускали, закривали від нас інформацію. Це було на початку 2000-х років", - пригадує Семен Салакович.
Але зараз він категорично виключає можливість будь-якої співпраці. Навіть якби росіяни хотіли. Крім цього, за його словами, в останні роки деталі для ХДАВП вони поставляли із старих запасів і їх якість була не найкраща. Дедалі важче було все це придбати, багато чого вони перестали виготовляти.
Семен Оганесян вважає, що Україна в силі виробляти для своєї авіаційної промисловості усі необхідні комплектуючі і обов’язково повинна зберегти для майбутнього свої досягнення в сфері авіації, зокрема відродити ХАЗ.
"Майбутнє все одно за авіацією. Переміщення людини в просторі. Нікуди від цього не дінешся. І ми повинні самі щось робити, а не лише надіятися на когось. Авіація – це не просто самі літаки. Це ціла галузь – люди, заводи, інститути. Це рухає прогрес, людство!", - запевняє авіабудівник. І в ньому говорить ще й душа поета: "Завод у моєму представленні – це такий живий монстр, жива істота. Він зараз поранений, але він живий. Ми повинні його врятувати".
