Як вцілів – не знаю, просто пощастило, - Віталій Максимов, директор Департаменту з виробництва Харківського авіаційного підприємства
У багатоповерхівці на Північній Салтівці, де проживав Віталій Максимов з сім’єю, нема чотири поверхи. Їхня квартира знищена на 80%. Та він радий, що встиг вивезти сім’ю ще до того, як російські загарбники почали бомбити житлові квартали. Зараз його рідні за кордоном. Сам він вже 16-й місяць великої війни виходить працювати на Харківське авіапідприємство. Розбомблені будівлі і залишки боєприпасів на заводській території красномовно свідчить, наскільки небезпечно тут знаходитися.
"Безліч разів нас обстрілювали. Прилітало всюди, і на «взльотку», і навіть поруч зі мною. Як ми вціліли – не знаю. Просто повезло. В бомбосховища не бігав, бо тут спочатку гепає, а потім звучить повітряна тривога. Куди вже бігти?", - розмірковує директор Департаменту з виробництва Віталій Максимов.
У лютому цього року Максимов разом ще з трьома співробітниками знову потрапив під ракетний обстріл. Двох із них було поранено, дивом всі залишилися живі.
"Приліт був у 10-12 метрах від мене. Вибуховою хвилею нас відкинуло і прижало. Але ми змогли вибратися з-під завалів. Найбільше постраждав заступник начальника цеху №33 Андрій Юр’єв. Медики прибули швидко і врятували. Всі, хто там був, – живі", - розповідає Віталій Миколайович.
Він міг би відмовитися від небезпечної роботи, виїхати з прифронтового міста, як це зробило чимало людей, але не захотів. Бо вважає, що перемогу треба наближати всім разом, кожному на своєму місці, потрібно багато працювати, щоб скоріше закінчилася війна, скоріше повернулися рідні і щоб вони мали куди вернутися. У тому, що авіазавод продовжує працювати усі ці місяці великої війни, є його значна заслуга.
"Віталій Максимов намагається принести користь заводу: шукає замовлення, знаходить, організовує їх виконання, шукає і залучає фахівців для цього. В тому, що на рахунки підприємства потрапляють кошти, є і його заслуга. Зимою, перебуваючи на заводі, він попав під ракетний обстріл. Знаходився поряд з постраждалими. Одним з перших зустрічав рятівні служби, разом з ними обстежував завали", - говорить Сергій Крюков, директор Департаменту з режиму та безпеки ХДАВП.
Сам Максимов не вважає свою роботу під регулярними обстрілами героїчною. Скромно каже, що робить те, що повинен робити.
Професію авіабудівника Віталій Миколайович обрав ще в юності, тому поступив у ХАІ, а після навчання прийшов на Харківське авіапідприємство. У 2000-му він починав працювати майстром у цеху №27. Це був час, коли піднімали в небо вантажно-пасажирський Ан-74ТК-300, розгорталося серійне виробництво регіонального Ан-140. Вже з 2002-го молодий спеціаліст став займати керівні посади – заступника, начальника різних цехів, згодом - заступника генерального директора. З 2021 року - директор Департаменту з виробництва. Він вірить, що у Харківського авіазаводу є майбутнє.
"Державі потрібні літаки. Для розвідки, для перевезення поранених, пасажирські. Майбутнє цього заводу одне – виготовляти літаки, тоді він буде існувати. Цим треба займатися. Ми живемо в новому столітті, за останні роки літакобудування дуже помінялося. З’явилися нові матеріали, навіть процедура виробу літака. Я мрію, щоб на ХАЗ прийшли молоді випускники ХАІ з новим мисленням і технологіями. Добре було б обновити устаткування, станки, які споживають менше енергії, а дають в 10-20 разів більшу продуктивність. Це не зовсім виробництво з нуля, але потрібна модернізація", - каже директор Департаменту з виробництва.
На його думку, Антоновські літаки, які випускалися на ХАЗі з 90-х рр., залишаються перспективними, а проблему заміщення російських комплектуючих реально вирішити.
"Ан-74 – це літак, якому ще довго не буде заміни. Вони потрібні державі і зараз, і після війни. Прекрасний літак для внутрішніх пасажирських перевезень - Ан-140. Легка авіація затребувана, ми маємо досвід її виготовлення. Наші літальні апарати потрібно модернізувати і продовжувати випускати. Половину деталей ми спроможні виготовляти самі, а половину – закупати у визнаних виробників, вітчизняних та іноземних", - вважає Віталій Миколайович.
Росіян як партнерів він не розглядає, ХДАВП не співпрацює з ними ще з 2014 року. Ніхто в нинішньому колективі не бажає з ними працювати, запевняє Максимов.
Для нього самого «літак – це свобода». Росіяни ж навпаки використовують авіацію як засіб для поневолення і знищення цілого народу. Ми більше ніколи не будемо братніми.
