1. Загальні положення

1.1. Положення про сертифікацію типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів (далі – Положення) розроблено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року №1095 "Про сертифікацію авіаційної техніки та її компонентів" і на підставі Авіаційних правил України, частина 21, "Процедури сертифікації авіаційної техніки", розділи A, B, C, D, E (далі – АПУ-21), з метою визначення порядку та робочої процедури Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (далі - Державіаслужби) з питань сертифікації типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, а також схвалення змін, що вносяться до Типової конструкції.

1.2. Це Положення є обов’язковим для співробітників інженерного та льотного складу Державіаслужби, експертів Сертифікаційних центрів, Заявників - Розробників, які беруть участь у сертифікації типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, а також для організацій та установ, яким Державіаслужбою делеговані повноваження щодо схвалення Типової конструкції.

1.3. Положення визначає порядок і процедури оформлення та розгляду Заявки на сертифікацію типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів, формування Сертифікаційного базису, проведення сертифікаційних робіт, видання Сертифіката типу та видачі його Заявнику, що встановлені АПУ-21.

1.4. Заявник має право на одержання Сертифіката типу на одиничний екземпляр повітряного судна за його бажанням.

1.5. Згідно чинному законодавству сертифікація типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів є обов’язковою умовою для одержання Ліцензій на здійснення господарської діяльності при експлуатації повітряних суден Експлуатантами цивільної авіації України.

1.6. При розробці цього Положення використовувалися такі нормативно-правові акти:

• Додаток 8 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію – "Льотна придатність повітряних суден". Міжнародні стандарти;
• Повітряний кодекс України;
• постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року
  № 819 “Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях” (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року № 889);
• Указ Президента України від 15 липня 2004 року № 803 “Про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації” із змінами, внесеними згідно з Указів Президента від 16 серпня 2004 року
  № 912 та від 27 серпня 2004 року № 1009;
• Авіаційні правила України, частина 21 "Процедури сертифікації авіаційної техніки", розділи A, B, C, D, E, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 3 листопада 2000 року № 611 та зареєстровані Міністерством юстиції України 28 грудня 2000 року
  за № 959/5180;
• Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від ___ _____  року № ____ та зареєстровані Міністерством юстиції України ___  _____  року за № ______.

1.7. У цьому Положенні терміни мають такі визначення:

• Повітряне судно – будь-який апарат, що піддержується в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, виключаючи взаємодію з повітрям, відбитим від земної поверхні.
• Літак - важче за повітря повітряне судно, що приводиться в рух силовою установкою, підйомна сила якого в польоті створюється в основному за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту.
• Мотодельтаплан – важче за повітря повітряне судно, що переміщується у повітрі за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється за рахунок аеродинамічних реакцій на крило з гнучкою аеродинамічною поверхнею на жорсткому каркасі, а керування в польоті здійснюється за рахунок переміщення центру мас (балансирне керування).
• Гвинтокриле повітряне судно – важче за повітря повітряне судно, що переміщується у повітрі за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на одній або декількох поверхнях (несучих гвинтах), що обертаються навколо осі, яка перебуває приблизно у вертикальному положенні.
• Пілотований вільний аеростат – це легше за повітря повітряне судно, підйомна сила якого створюється за рахунок газу, що легший за повітря (газовий аеростат), або нагрітого повітря (тепловий аеростат).
• Надлегкі повітряні судна – надлегкі літаки, надлегкі мотодельтаплани.
  До надлегких повітряних суден у цьому Положенні не належать повітряні судна, зліт яких здійснюється за допомогою ніг пілота.
• Надлегкий літак – це літак, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу.
  • Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації,  не перевищує:
  • 450 кг – для сухопутного літака;
  • 495 кг – для гідролітака або амфібії, яка має колісне шасі, а також для сухопутного літака спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год.
    Надлегкий літак призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу. 
• Надлегкий мотодельтаплан – це мотодельтаплан, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу.
  • Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує:
    • 450 кг – для сухопутного мотодельтаплана;
    • 495 кг – для гідромотодельтаплана або амфібії, яка має колісне шасі, а також для сухопутного мотодельтаплана спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год.
    Надлегкий мотодельтаплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.
• Дуже легкі повітряні судна – дуже легкі літаки, дуже легкі мотодельтаплани, дуже легкі гвинтокрилі повітряні судна.
• Дуже легкий літак – літак, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу.
  • Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує 750 кг.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85 км/год.
    Дуже легкий літак призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.
• Дуже легкий мотодельтаплан – мотодельтаплан, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
  • максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, що не перевищує 750 кг.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85 км/год.
    Дуже легкий мотодельтаплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.
• Дуже легке гвинтокриле повітряне судно – гвинтокриле повітряне судно, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
  • максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше ніж 600 кг.
    Дуже легке гвинтокриле повітряне судно призначене для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначене для виконання фігур вищого та складного пілотажу.
• Планер – важче за повітря повітряне судно, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту, яке не має силової установки та має:
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
  • максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше
    750 кг.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год.
    Планер призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння.
• Мотопланер – це планер, що має:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
  • максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації,  не більше 850 кг.
  • Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год.
    Мотопланер призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння.
  • У максимальній сертифікованій злітній масі вищезазначених повітряних суден не враховується маса рятувальної системи повітряного судна.
• Мотопараплан – важче за повітря повітряне судно, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, які не мають жорсткого каркаса, та має злітно-посадковий пристрій на жорсткому каркасі кабіни екіпажу, а також:
  • поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
  • не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
  • не обмежену максимальну злітну масу.
    Мотопараплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння.
• Авіаційні правила – звід процедур, правил, норм і стандартів, виконання яких є обов’язковою умовою забезпечення безпеки польотів і охорони навколишнього середовища від впливу авіації.
• Авіаційна техніка – це повітряне судно і його компоненти.
• Зразок авіаційної техніки – тип повітряного судна, тип авіаційного маршового двигуна, тип повітряного гвинта і тип допоміжного двигуна.
• Заявка на видачу Сертифіката типу – Заявка будь-якої юридичної або фізичної особи (Заявника), що подана до Державіаслужби для отримання Сертифіката типу на повітряне судно.
• Заявник – Розробник, що подав до Державіаслужби Заявку на отримання Сертифіката типу на повітряне судно, що ним створене або створюється.
• Розробник – юридична чи фізична особа, що здійснює розробку авіаційної техніки.
• Виробник – юридична чи фізична особа, що здійснює виробництво авіаційної техніки.
• Сертифікація – встановлення відповідності авіаційної техніки вимогам до льотної придатності й охорони навколишнього середовища.
• Сертифікаційний базис – комплекс вимог до льотної придатності й охорони навколишнього середовища, що поширені на дане повітряне судно.
• Сертифікаційний центр – організація, що виконує сертифікаційні роботи і має на те відповідні повноваження від Державіаслужби. 
• Кваліфікаційний базис – комплекс вимог до льотної придатності, що поширені на даний тип комплектувального виробу. 
• Типова конструкція – конструкція повітряного судна (включаючи його льотні характеристики й експлуатаційні обмеження), відповідність якої вимогам Сертифікаційного базису встановлюється за результатами сертифікації повітряного судна.
  Типова конструкція складається з комплекту документації, що уточнена за результатами сертифікації і затверджена у встановленому порядку:

  а) робочої конструкторської документації, що складається з креслень та специфікацій (включно з переліками цих креслень та специфікацій), які необхідні для визначення конструкції повітряного судна, для якого встановлена відповідність вимогам Сертифікаційного базису;
  б) "Технічних умов на приймання і постачання повітряного судна" або еквівалентного документа, що забезпечує контроль відповідності серійних екземплярів схваленій Типовій конструкції повітряного судна;
  в) технологічних процесів, методів виробництва та складання, що необхідні для забезпечення відповідності серійних екземплярів схваленій Типовій конструкції повітряного судна;
  г) експлуатаційної документації повітряного судна.

• Головна зміна – така зміна Типової конструкції повітряного судна, що істотно впливає на його льотну придатність.
• Другорядна зміна – така зміна Типової конструкції повітряного судна, що несуттєво впливає на його льотну придатність і не є головною зміною.
• Доказова документація – документація, що містить результати перевірок, випробувань й оцінок льотної придатності повітряного судна й установлює його відповідність вимогам Сертифікаційного базису.
• Експлуатаційна документація –документація, що регламентує льотну й технічну експлуатацію повітряного судна, включаючи його технічне обслуговування, і містить експлуатаційні обмеження, процедури і рекомендації.
• Льотна придатність – характеристика повітряного судна, яка забезпечується реалізацією норм льотної придатності в його конструкції та льотно-технічних характеристиках.
• Модифікація – будь-яка головна, другорядна, акустична або емісійна зміна Типової конструкції авіаційної техніки, що стосується її льотної придатності або зачіпає її характеристики, які впливають на навколишнє середовище.
• Норми льотної придатності – частина Авіаційних правил, що містить вимоги до конструкції, параметрів і льотних якостей повітряних суден і їхніх компонентів, спрямовані на забезпечення безпеки польотів.
• Сертифікат типу – документ, що видається Державіаслужбою і засвідчує відповідність Типової конструкції авіаційної техніки вимогам Сертифікаційного базису.
• Свідоцтво про придатність виробу – документ, що засвідчує відповідність типу комплектувального виробу вимогам Кваліфікаційного базису.
• Схвальний лист – документ, що видає Державіаслужба Виробнику на право виготовлення обмеженої кількості авіаційної техніки тільки за наявності Сертифіката типу (з урахуванням доповнень до Сертифіката типу за їх наявності) або Свідоцтва про придатність на несертифікованому виробництві. 
• Технічні умови на приймання і постачання повітряного судна – документ, що містить інформацію про Типову конструкцію, параметри і характеристики екземпляра авіаційної техніки, що виготовляється серійно, які підлягають контролю й оцінці при прийманні екземпляра як готової продукції і встановленні його відповідності Типовій конструкції, зазначеній у Сертифікаті типу повітряного судна.
• Утримувач Сертифіката типу - Заявник, що отримав від Державіаслужби Сертифікат типу на авіаційну техніку. 

1.8. У цьому Положенні скорочення мають такі значення:

• АО -   авіаційне обладнання;
• АПУ - Авіаційні правила України; 
• АТ - авіаційна техніка;
• ДД - доказова документація;
• ДЛПС - дуже легке повітряне судно; 
• ЕД - експлуатаційна документація;
• КЕ - керівництво з технічної експлуатації;
• КЛЕ - керівництво з льотної експлуатації;
• ЛП -   льотна придатність;
• МДП -   мотодельтаплан;
• МК° - магнітний курс;
• НЛП - норми льотної придатності;
• НПС - надлегке повітряне судно; 
• ПС -   повітряне судно;
• РКД - робоча конструкторська документація;
• РО - регламент технічного обслуговування;
• СБ - сертифікаційний базис;
• СТУ - спеціальні технічні умови;
• ТК - типова конструкція;
• ТО -   технічне обслуговування;
• ТУ - технічні умови.

2. Порядок сертифікації типу надлегких та дуже легких повітряних суден, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів

2.1. Сертифікація типу ПС здійснюється на підставі Заявки Розробника ПС на отримання Сертифіката типу ПС шляхом проведення сертифікаційних робіт: розрахунків, моделювання, аналізу досвіду експлуатації ПС або його прототипів, сертифікаційних (лабораторних, стендових, наземних, льотних) випробувань ПС тощо.

2.2. Двигун, повітряний гвинт та АО, що встановлені на ПС, повинні мати відповідно Сертифікати типу, Свідоцтва про придатність або Схвальні листи для АО категорії “А”.

Вищезгадані комплектуючі вироби, які не мають відповідних Сертифікатів, Свідоцтв та Схвальних листів згідно з АПУ-21, можуть проходити сертифікацію та випробування в складі даного типу ПС на відповідність вимогам, що повинні бути включені у СБ ПС.

2.3. Сертифікаційні роботи проводяться Комісією із сертифікації типу ПС під керівництвом та контролем Державіаслужби та у повному обсязі забезпечуються Заявником.

2.4. Заявник відповідає за проведення робіт із сертифікації типу та за відповідність ТК ПС вимогам СБ до закінчення експлуатації типу ПС.

Витрати, пов’язані з сертифікацією типу ПС, несе Заявник.

2.5. Остаточне рішення про відповідність ТК ПС вимогам до льотної придатності приймає Державіаслужба.

Державіаслужба може вимагати від учасників сертифікаційних робіт надання всіх матеріалів, що підтверджують відповідність ТК ПС вимогам СБ та необхідні для прийняття зазначеного рішення.

2.6. Встановлюється така послідовність основних етапів сертифікації типу НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів:

• подача Розробником ПС до Державіаслужби Заявки на отримання Сертифіката типу ПС;
• прийняття Державіаслужбою рішення про проведення робіт з сертифікації типу ПС (наказ Державіаслужби);
• призначення Комісії з сертифікації типу ПС із неодмінним розподілом обов’язків експертів за напрямками (наказ Державіаслужби);
• етап макета;
• складання Висновку та затвердження рішення про допуск ПС до сертифікаційних льотних випробувань;
• сертифікаційні випробування ПС (наземні та льотні);
• аналіз результатів сертифікації типу ПС; 
• подача Заявником до Державіаслужби Пред’явлення ПС на отримання Сертифіката типу;
• прийняття Державіаслужбою рішення про видання Сертифіката типу ПС;
• сплата Заявником державних зборів;
• видача Державіаслужбою Сертифіката типу ПС.

2.7. Державіаслужба має право припиняти перехід до наступного етапу сертифікації, якщо не досягнуто мети попереднього етапу.

2.8. У випадках, коли на час подачі Заявки на отримання Сертифіката типу ПС знаходиться у серійному виробництві та/або експлуатації, Державіаслужба своїм рішенням може коригувати етапи та процедури сертифікації відповідно до основних вимог цього Положення.

3. Заявка на отримання Сертифіката типу повітряного судна

3.1. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС подається до Державіаслужби Розробником ПС (Заявником) за встановленою формою (додаток 1).

3.2. Заявка подається із супровідним листом на ім’я Заступника Голови Державіаслужби.

3.3. До заявки повинні бути додані:

а) креслення загального вигляду ПС у трьох проекціях на аркуші формату А3;
б) компоноване креслення ПС на аркуші формату А3;
в) Специфікація ПС;
г) План-проспект СБ ПС;

3.4. Усі документи, що подаються до Державіаслужби, повинні подаватися у такому порядку:

• титульний аркуш (перший аркуш документа, рекомендована форма наведена в додатку 2);
• розділ “Зміст”;
• основний текст;
• додатки (при потребі).

3.5. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС приймається на розгляд Державіаслужбою тільки за наявністю всіх документів, зазначених у пунктах 3.2 та 3.3 цього Положення.

3.6. Заявка на отримання Сертифіката типу ПС та подані документи розглядаються Державіаслужбою протягом 20 робочих днів від дати їхнього надходження.

3.7. Під час розгляду поданих документів оцінюється достатність відомостей і обсягу для формування СБ ПС та прийнятність вимог до льотної придатності ПС.

3.8. У разі позитивних результатів попередньої експертизи поданих документів Державіаслужба приймає рішення про реєстрацію Заявки та проведення робіт із сертифікації типу ПС, схвалює проект СБ та призначає Сертифікаційний центр для проведення робіт із сертифікації типу ПС, про що Заявнику та Сертифікаційному центру надсилається письмове повідомлення.

3.9. Заявка на одержання Сертифіката типу НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів дійсна на строк не більше трьох років, якщо Заявником не обґрунтовано необхідність більшого строку для сертифікації типу ПС.

3.10. Якщо Сертифікат типу не був виданий, або, якщо Заявник переконався в тому, що Сертифікат типу не буде ним отриманий у термін дії Заявки, то Заявник повинен подати до Державіаслужби нову Заявку на отримання Сертифіката типу з урахуванням вимог пунктів 3.2 та 3.3 цього Положення.

3.11. Обсяг процедур подальшої сертифікації визначається Державіаслужбою за розглядом виконаного обсягу робіт і наданих підсумкових документів та оформлюється додатковим Рішенням Державіаслужби.

3.12. У разі негативних результатів попередньої експертизи поданих документів до Заявника надсилаються зауваження або аргументована відмова у прийнятті Заявки на отримання Сертифіката типу ПС.

4. Специфікація повітряного судна

4.1. Специфікація ПС розробляється Заявником, повинна відповідати вимогам пункту 3.4 цього Положення та містити відомості, достатні для формування СБ:

а) клас та категорія ПС згідно із відповідними НЛП, кількість місць, загальна (аеродинамічна) схема, тип, кількість і розташування двигунів та повітряних гвинтів (за наявністю), призначення ПС;
б) основні характеристики ПС (геометричні характеристики, характеристики силової установки (за наявністю), масові та центрувальні характеристики (розрахункові), льотні характеристики (розрахункові);
в) очікувані умови експлуатації ПС;
г) технічний опис ПС, в якому зазначаються особливості конструкції ПС, його агрегатів та систем, конструкційні матеріали, технологічні процеси тощо;
ґ) перелік обладнання, що встановлюється на ПС, з розподілом на обов'язкове і додаткове.

4.2. За наявності декількох моделей ПС складаються доповнення до Специфікації або окремі Специфікації на ці моделі. Ця інформація може бути наведена в одному документі.

5. Проект Сертифікаційного базису повітряного судна

5.1. Проект СБ ПС розробляється Заявником, повинен компонуватися згідно з вимогами пункту 3.4 цього Положення та повинен містити:

а) визначення НЛП, що є основою СБ, із зазначенням вимог (пунктів), що не поширюються на це ПС, в окремому розділі, та короткого мотивування такого вилучення (за потреби);
б) НЛП ПС;
в) перелік пунктів НЛП, відповідність вимогам яких забезпечується еквівалентним рівнем безпеки польотів, та обґрунтування цього рівня;
г) СТУ (за потреби).

5.2. Основою СБ НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів повинні бути НЛП зазначених ПС, що чинні в Україні на час подачі заявки.

5.3. У разі відсутності чинних в Україні НЛП, за основу СБ НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів можуть бути прийняті інші вимоги до льотної придатності таких ПС, у тому числі закордонні НЛП, якщо Державіаслужбою буде визначено, що такі вимоги забезпечують необхідний рівень безпеки польотів.

СБ повинен ураховувати особливості конструкції ПС та очікувані умови експлуатації.

5.4. Якщо Державіаслужбою буде визначена недостатність запропонованих Заявником вимог до льотної придатності заявленого ПС внаслідок наявності нових або незвичних особливостей конструкції, характеристик, застосування, умов експлуатації або інших причин, то Заявником повинні бути розроблені Спеціальні технічні умови (СТУ), що включаються в СБ ПС окремим розділом.

6. Комісія із сертифікації типу повітряного судна

6.1. Комісія із сертифікації типу ПС (далі – Комісія) формується та призначається відповідним наказом Державіаслужби.

6.2. До складу Комісії входять експерти Державіаслужби, фахівці Заявника, Сертифікаційного центру та інших організацій (за їхньою згодою), а також пілоти та спеціалісти, що призначаються для проведення сертифікаційних льотних випробувань.

6.3. Для проведення сертифікаційних льотних випробувань Заявник і Сертифікаційний центр подають до Державіаслужби кандидатури пілотів та спеціалістів з льотних випробувань із зазначенням необхідних даних – стаж льотної роботи в цивільній авіації, кваліфікація та досвід польотів на ПС, зазначених у цьому Положенні.

6.4. Державіаслужба перевіряє кваліфікацію і готовність пілотів та спеціалістів для проведення льотних випробувань ПС заявленого типу, визначає можливість призначення пілота та спеціалістів з льотних випробувань, як представників Державіаслужби в цих випробуваннях.

За необхідності Державіаслужба призначає пілота та спеціалістів з льотних випробувань, з урахуванням вищезазначених даних, зі свого штату спеціалістів.

6.5. Розпорядженням Державіаслужби на безстроковий період із складу Комісії (Експертної групи) призначається співробітник Державіаслужби – провідний фахівець із типу ПС (далі – менеджер проекту).

6.6. Голова Комісії призначається зі складу експертів Державіаслужби.

6.7. Склад Комісії та її Голова затверджуються відповідним наказом Державіаслужби протягом 15 робочих днів від дати подання кандидатур Сертифікаційним центром та Заявником на термін сертифікаційних робіт. Зміна складу Комісії відбувається у виняткових випадках за додатковим наказом Державіаслужби.

6.8. Функціями Комісії є:

а) розгляд та узгодження:

1) СБ ПС;
2) проекту Таблиць відповідності;
3) Програм сертифікаційних випробувань;
4) Плану робіт із сертифікації типу ПС;
5) Пред’явлення на льотні випробування ПС;
6) Актів із сертифікаційних робіт та випробувань;
7) Пред’явлення на отримання сертифіката типу ПС;

б) складання Висновку щодо можливості допуску ПС до льотних випробувань;

в) участь у роботах із сертифікації типу ПС та випробуваннях, що проводяться Заявником, згідно з наказом Державіаслужби.

6.9. Комісія проводить такі засідання:

а) на етапі макета:

1) ознайомлення з ПС, що заявлене на отримання Сертифіката типу, особливостями його конструкції, матеріалів, характеристик;
2) попереднє погодження СБ та проекту Таблиць відповідності;
3) погодження Програми (програм) сертифікаційних випробувань;
4) погодження Плану сертифікаційних робіт;

б) під час наземних випробувань (за необхідності);

в) під час встановлення відповідності ПС вимогам СБ, що потребують розгляду конструкції (за необхідності);

г) перед льотними випробуваннями:

1) аналіз результатів проведених наземних робіт із сертифікації типу та випробувань;
2) складання Висновку про можливість допуску ПС до льотних випробувань;
3) погодження Пред’явлення ПС на льотні випробування;

ґ) заключне:

1) аналіз результатів робіт із сертифікації типу та випробувань;
2) ухвалення СБ ПС та Таблиць відповідності;
3) погодження Пред’явлення ПС на отримання Сертифіката типу.

6.10. Засідання проводяться після попереднього опрацювання питань членами Комісії за напрямками їхньої роботи. Для вирішення питань, що виникають під час сертифікації, Комісія може проводити додаткові засідання, у тому числі й за вимогами Заявника.

6.11. У разі виявлення невідповідності конструкції ПС НЛП, усунення якої потребує додаткового дослідження, доробки конструкції та т. ін., оформляється Протокол встановлення відповідності. Типова форма протоколу наведена в додатку 3.

7. Етап макета

7.1. Проекти СБ ПС, Таблиць відповідності, план робіт із сертифікації типу ПС розробляються Заявником.

На етапі макета розглядаються та узгоджуються Комісією та схвалюються Державіаслужбою:

а) проект СБ;
б) проект Таблиці відповідності;
в) план робіт із сертифікації типу.

7.2. У проекті Таблиць відповідності для кожного пункту СБ повинні бути визначені функціональні системи та характеристики, на які поширюються вимоги цього пункту СБ, метод встановлення відповідності.

7.3. Під час розгляду проекту Таблиць відповідності оцінюється прийнятність методів визначення відповідності ТК ПС вимогам СБ, достатність обсягу робіт із сертифікації типу ПС та випробувань, вид і форма ДД.

7.4. План робіт із сертифікації типу ПС розробляється на базі схваленого Державіаслужбою проекту Таблиць відповідності і повинен відображати всі дії, необхідні в процесі сертифікації типу ПС.

План складається за довільною формою, прийнятною для Комісії та Державіаслужби. У плані робіт із сертифікації типу ПС повинні бути відображені порядок дій під час сертифікації типу ПС, виконавці та строки виконання.

7.5. За результатами етапу макета комісією оформляється підсумковий Протокол, який схвалюється Державіаслужбою.

Зазначені у пункті 7.1 документи приймаються Державіаслужбою для схвалення тільки після їх узгодження Комісією.

7.6. У разі позитивних результатів розгляду зазначених документів Державіаслужба схвалює їх, про що Заявнику надсилається письмове повідомлення; негативних – до Заявника надсилаються зауваження.

8. Програми сертифікаційних випробувань

Після етапу макета на підставі схвалених Державіаслужбою документів, зазначених у пункті 7.1, Заявник складає та затверджує:

а) Програму сертифікаційних випробувань на міцність конструкції ПС;
б) Програму сертифікаційних льотних випробувань ПС.

У загальному вигляді типова Програма сертифікаційних льотних випробувань ПС наведена в додатку 4.

Програми сертифікаційних випробувань ПС розглядаються та узгоджуються Комісією та схвалюються Державіаслужбою.

9. Сертифікаційні випробування повітряного судна

Сертифікаційні випробування НПС та ДЛПС, планерів, мотопланерів, мотопарапланів і пілотованих вільних аеростатів проводяться в один етап.

Метою сертифікаційних випробувань ПС є:

а) встановлення відповідності ПС, його двигунів, повітряних гвинтів, обладнання, їхніх характеристик та ЕД вимогам СБ;
б) оцінка надійної роботи ПС, його функціональних систем, двигунів, повітряних гвинтів, обладнання та інших компонентів;
в) затвердження ТК ПС.

10. Встановлення відповідності повітряного судна поширеним на нього вимогам Сертифікаційного базису в частині міцності конструкції.

10.1. Відповідність ПС СБ у частині міцності конструкції може встановлюватися двома шляхами:

а) випробуванням конструкції ПС на дію навантажень від експлуатаційних до розрахункових навантажень.
Після зняття експлуатаційних навантажень конструкція ПС не повинна мати остаточних деформацій.
Під час дії розрахункових навантажень конструкція повинна витримати їхню дію без руйнування протягом не менш, як три секунди, згідно із НЛП;
б) комбінацією випробувань конструкції ПС на дію експлуатаційних навантажень та розрахунків на дію розрахункових навантажень.

Вибір шляху випробувань вирішується окремо для кожного типу ПС за узгодженням із Комісією.

10.2. Випробування ПС на міцність проводяться згідно зі схваленою Державіаслужбою Програмою.

10.3. Програма випробувань ПС на міцність складається з трьох частин:

а) обґрунтування визначення критичних розрахункових випадків для проведення випробувань;
б) визначення експлуатаційних навантажень, що очікуються під час експлуатації ПС, та розрахункових навантажень;
в) методика проведення випробувань ПС на міцність.

10.4. Визначення експлуатаційних та розрахункових навантажень проводиться згідно з вимогами СБ у частині міцності конструкції із посиланням на пункти СБ.

Результати визначення експлуатаційних та розрахункових навантажень для всіх розрахункових випадків повинні бути зведені у підсумкові таблиці.

10.5. Методика проведення випробувань ПС на міцність повинна включати:

а) опис стенда (обладнання), що використовується під час випробувань на міцність;
б) заходи безпеки;
в) детальний опис методики проведення випробувань для кожного критичного розрахункового випадку;
г) опис, форму та порядок складання підсумкової документації (протоколів, актів тощо).

10.6. Розробка програми та проведення випробувань ПС на міцність може здійснюватися як Заявником (за участю членів Комісії), так і іншою організацією (Сертифікаційним центром), що повинно бути зазначено у проекті Таблиці відповідності.

10.7. У випадку, передбаченому пунктом 10.1.(б), розрахунки конструкції ПС на дію розрахункових навантажень повинні вестися з урахуванням додаткових коефіцієнтів безпеки, а результати цих розрахунків повинні показати, що запаси міцності (відношення руйнівних напружень елемента конструкції до діючих напружень у цьому елементі) більше 1.

10.8. На базі матеріалів випробувань ПС (протоколів, актів) та розрахунків Комісія спільно з Заявником складає Висновок про відповідність ПС поширеним на нього вимогам СБ у частині міцності конструкції. 

11. Наземні випробування для допуску до сертифікаційних льотних випробувань

11.1. Обсяг наземних випробувань визначається проектом Таблиць відповідності. У наземні випробування повинні бути включені роботи з установлення відповідності ПС вимогам до конструкції, систем, силової установки, обладнання, технологій виготовлення, що вимагають розгляду конструкції, та оцінка проекту експлуатаційної документації.

11.2. Наземні випробування ПС проводяться згідно зі схваленою Державіаслужбою Програмою сертифікаційних випробувань ПС, яка повинна включати детальний опис методики проведення випробувань та обладнання, що використовується під час випробувань, заходи безпеки та порядок складання підсумкової документації (протоколів, актів тощо).

11.3. Обсяг наземних випробувань та підсумкових документів, необхідний для оформлення Висновку Комісії із сертифікації типу ПС про можливість допуску ПС до проведення сертифікаційних льотних випробувань, визначається Комісією на етапі макета під час розгляду Програми.

12. Висновок Комісії із сертифікації типу повітряного судна

12.1. Після проведення наземних випробувань згідно з розділами 10 та 11 цього Положення та інших робіт із сертифікації типу ПС, передбачених СБ та Таблицями відповідності, Комісія на підставі проведеної експертної оцінки ПС, а також вищезазначених документів складає “Висновок Комісії із сертифікації типу ПС про можливість допуску ПС до проведення сертифікаційних льотних випробувань”.

12.2. Висновок повинен містити такі розділи:

1. Загальні положення.
2. Мета експертизи.
3. Об’єкт експертизи.
4. Проведені роботи.
5. Висновки.
6. Підсумок.

12.3. Зміст Висновку Комісії із сертифікації типу ПС.

У розділі “Загальні положення” позначаються:

• відомості про ПС, на яке поширюється Висновок;
• об’єкти експертної оцінки.

У розділі “Мета експертизи” необхідно конкретизувати мету експертизи.

У розділі “Об’єкт експертизи” визначають відомості про ПС із встановленим обладнанням, стислі характеристики ПС за призначенням, особливості конструкції та систем ПС.

У розділі “Проведені роботи” необхідно навести перелік робіт, що були проведені під час експертної оцінки, і вказати документи, які були оброблені та проаналізовані.

Розділ “Висновки” повинен містити висновки аналізу ТК, який було виконано під час експертної оцінки, згідно з нижчезгаданим переліком:

• льотні характеристики (розрахункові);
• конструкція;
• міцність;
• силова установка;
• обладнання;
• експлуатаційні обмеження;
• ЕД;
• відповідність конструкції, заявленій на етапі макета.

У розділі “Підсумок” необхідно вказати підставу для визначення умов та можливості допуску ПС (вказати його реквізити) до проведення сертифікаційних льотних випробувань, а також рекомендації про призначення випробувального екіпажу.

Висновок має бути підписаний Комісією та затверджений Керівником відповідного структурного підрозділу Державіаслужби, що контролює допуск до польотів ПС та їх компонентів за тематикою цього Положення, або уповноваженою ним особою.

13. Рішення про допуск до сертифікаційних льотних випробувань повітряного судна

13.1. Після затвердження Висновку Керівником відповідного структурного підрозділу Державіаслужби, Заявник складає та оформляє Пред’явлення ПС на сертифікаційні льотні випробування, яке розглядається та узгоджується Комісією.

13.2. На підставі Пред’явлення ПС на сертифікаційні льотні випробування, що надається Заявником, та Висновку Комісії, готується Рішення про допуск до сертифікаційних льотних випробувань ПС, за таким змістом:

1. Посилання на АПУ-21 та Висновок Комісії.
2. Допустити ПС (вказати його реквізити) до проведення сертифікаційних льотних випробувань (вказати, згідно з яким/якими документами).
3. Вказати відповідальних за проведення сертифікаційних льотних випробувань ПС (Комісію, Сертифікаційний центр тощо) та відповідні накази Державіаслужби, за якими їх було призначено.
4. Вказати установи та підприємства (із зазначенням їхніх реквізитів), на які покладається відповідальність щодо забезпечення проведення сертифікаційних льотних випробувань ПС.

Рішення про допуск до сертифікаційних льотних випробувань ПС має бути підписано керівниками відповідних структурних підрозділів Державіаслужби, що контролюють допуск до польотів ПС та їх компонентів за тематикою цього Положення, льотну діяльність, та затверджено Державіаслужбою.

14. Льотні випробування

14.1. Сертифікаційні льотні випробування ПС проводяться на підставі Рішення про допуск до сертифікаційних льотних випробувань ПС згідно з Програмою сертифікаційних льотних випробувань ПС, яку розроблено і затверджено Заявником та схвалено Державіаслужбою.

14.2. Програма сертифікаційних льотних випробувань ПС.

Програма сертифікаційних льотних випробувань ПС повинна містити конкретні роботи, перевірки, які необхідно виконати при випробуваннях для підтвердження відповідності ТК ПС вимогам СБ.

Програма сертифікаційних льотних випробувань ПС повинна компонуватися за структурою, вказаною в п.3.4 цього Положення.

14.3. Номенклатура розділів Програми сертифікаційних льотних випробувань ПС залежить від виду випробувань.

Будь-які зміни повинні бути обґрунтовані та узгоджені з Комісією.

14.4. За результатами сертифікаційних льотних випробувань Комісія оформляє Технічний акт із сертифікаційних льотних випробувань ПС за зразком, наведеним у додатку 6, висновок якого повинен відповідати меті, передбаченій розділом 9 цього Положення, та іншу ДД.

Після затвердження Головою Комісії і узгодження Заявником Акт сертифікаційних льотних випробувань ПС та інша ДД підлягають схваленню Державіаслужбою.

14.5. За результатами комплексу сертифікаційних робіт, передбачених для сертифікації типу ПС, зазначених у цьому Положенні, Комісія складає та оформляє Комплексний висновок про відповідність типу ПС вимогам СБ, який підлягає схваленню Державіаслужбою.

15. Подання Заявника до Державіаслужби на отримання Сертифіката типу повітряного судна

15.1. Після схвалення Державіаслужбою Акта сертифікаційних льотних випробувань ПС Заявник направляє до Державіаслужби Подання на отримання Сертифіката типу ПС (додаток 7). Подання Заявника повинно бути розглянуте та узгоджене Комісією.

До Подання додаються:

а) Комплексний висновок про відповідність типу ПС вимогам СБ;
б) СБ ПС та Таблиця відповідності ПС вимогам СБ, що уточнені за результатами сертифікаційних випробувань, затверджені Заявником та узгоджені з Комісією;
в) комплект ЕД, уточнений за результатами сертифікаційних випробувань, погоджений із Комісією та затверджений Заявником;
г) ТУ або еквівалентний документ, що є невід’ємною частиною РКД, схвалений Державіаслужбою;
ґ) Повідомлення Заявника і Виробника (додаток 8) про те, що контрольний і поточні комплекти РКД ПС (указуються номери комплектів), відкориговані за результатами сертифікаційних робіт, відображають ТК ПС, придатні для серійного виробництва ПС даного типу, затверджені в установленому порядку, і зберігаються у Заявника і Виробника.

15.2. На підставі Подання та Комплексного висновку про відповідність типу ПС вимогам СБ на подання Комісії відповідний структурний підрозділ Державіаслужби, що контролює допуск до польотів ПС та їх компонентів за тематикою цього Положення, готує “Рішення про видання Сертифіката типу ПС”.

Це Рішення має бути затверджено Державіаслужбою.

15.3. Затверджене Державіаслужбою Рішення про видання Сертифіката типу ПС є підставою для складання, оформлення та підписання Сертифіката типу ПС.

16. Оформлення і видача Сертифіката типу

16.1. Оформлення і видача Сертифіката типу ПС відбувається згідно із главою 4 АПУ-21.

Обов’язковою умовою видачі Сертифіката типу ПС є сплата Заявником Державних зборів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року № 889 “Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 р. № 819”.

16.2. Державіаслужба видає Заявнику Сертифікат типу ПС за наявності і на підставі Заявки (пункт 3.2 АПУ–21), Подання на отримання Сертифіката типу (пункт 5.3.11. АПУ–21), Актів заводських (при наявності) і сертифікаційних випробувань, схвалених Державіаслужбою, що встановлюють відповідність ТК ПС вимогам СБ (пункт 3.6 АПУ–21).

16.3. Заявник має право на отримання Сертифіката типу ПС, якщо він:

а) виконав процедури, встановлені АПУ–21, та цим Положенням;
б) продемонстрував ТК ПС та її відповідність вимогам до льотної придатності й охорони навколишнього середовища, які поширені на ПС його СБ;
в) довів, що допущені ним відступи від вимог до льотної придатності ПС компенсуються заходами, що забезпечують рівень безпеки польотів, еквівалентний рівню, який встановлено діючими АП (НЛП), покладеними в основу СБ.

16.4. Сертифікат типу засвідчує відповідність ПС вимогам СБ.

Сертифікат типу ПС містить інформацію про ТК ПС і його СБ, експлуатаційні обмеження та інші умови, що стосуються льотної придатності ПС.

Зазначена інформація міститься в Переліку даних Сертифіката типу, що є невід’ємною частиною Сертифіката типу ПС.

Сертифікат типу ПС підписується Головою Державіаслужби або уповноваженою ним особою.

Термін дії Сертифіката типу ПС не обмежується, за винятком випадків, що спеціально обумовлюються Державіаслужбою.

Рішенням Державіаслужби дія Сертифіката типу може бути припинена у разі виявлення властивих для цього типу недоліків, які пов’язані з його льотною придатністю і загрожують безпеці польотів.

Сертифікат типу втрачає силу, якщо в сертифіковану Державіаслужбою ТК або в схвалену Державіаслужбою ЕД внесено зміну або доповнення з порушенням процедур, передбачених АПУ–21.

У разі повсюдного зняття з експлуатації даного типу ПС рішенням Державіаслужби Сертифікат типу на даний зразок анулюється.

 ДОДАТОК 1
до пункту 3.1 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

 Я стверджую, що наведені вище дані відповідають дійсності.

ДОДАТОК 2
до пункту 3.4 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

ЗАТВЕРДЖУЮ
Керівник проекту, підприємства
або Розробник

НАЗВА ДОКУМЕНТА (згідно з АПУ-21)

Місто, рік видання

ДОДАТОК 3
до пункту 6.11 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

ДОДАТОК 4
до пункту 8 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

ПРОГРАМА СЕРТИФІКАЦІЙНИХ
ЛЬОТНИХ ВИПРОБУВАНЬ ПС

ЗМІСТ

Частина 1. Програма випробувань

1.1. Об’єкт випробувань.

1.2. Мета випробувань.

1.3. Задачі випробувань

1.4. Загальні положення.

1.5. Наземні випробування.

1.6. Льотні випробування.

1.7. Умови та порядок проведення випробувань. Заходи безпеки.

1.8. Матеріально-технічне забезпечення випробувань.

1.9. Метрологічне забезпечення випробувань.

1.10. Звітність.

Частина 2. Методика випробувань

2.1. Загальні методичні вказівки.

2.2. Конкретні методичні вказівки до наземних робіт та випробувань (до п. 1.5).

2.3. Конкретні методичні вказівки до льотних випробувань (до п. 1.6).

2.4. Обробка, аналіз та оцінка результатів випробувань.

Частина 1. ПРОГРАМА ВИПРОБУВАНЬ

Програми випробувань повинні містити перелік конкретних перевірок (вирішуваних задач, оцінок), які слід здійснити у випробуваннях для підтвердження вимог визначеного СБ із посиланням на відповідні методики.

1.1. У розділі “Об’єкт випробувань” зазначається:

• повне найменування ПС (дійсне та умовне, шифр – за наявністю,), зазначення (індекс) за кресленням, серійний номер;
• ЕД з рекомендаціями щодо експлуатації ПС;
• кількість ПС, на яких проводяться випробування, із зазначенням конкретних випробувань;
• характер модифікацій, що викликали необхідність проведення випробувань (за необхідності);
• відомості про аварійно-рятувальне обладнання;
• відомості про авіаційне та радіоелектронне обладнання;
• відомості про додаткове обладнання для виконання випробувань
  (за необхідності).

1.2. У розділі “Мета випробувань” зазначається конкретна мета, що має бути досягнута в процесі випробувань.

1.3. У розділі “Задачі випробувань” зазначаються конкретні задачі, що повинні бути вирішені для досягнення мети випробувань.

У цьому розділі перелічуються ті пункти Сертифікаційного базису, відповідність ПС яким встановлюється під час цих випробувань.

1.4. У розділі “Загальні положення” зазначаються:

• підстави проведення випробувань;
• перелік керівних документів, згідно з якими проводяться випробування;
• місце проведення випробувань;
• організації, що беруть участь у випробуваннях;
• перелік документів, що пред’являються на випробування.

1.5. У розділі “Наземні випробування” зазначаються:

• оцінка документації з ТО;
• аналіз засобів із збереження ЛП;
• зважування та визначення центру тяжіння ПС;
• перевірка нівелювальних характеристик ПС;
• оцінка працездатності систем ПС та обладнання, відповідності заданим характеристикам (із зазначенням, при необхідності, пунктів СБ);
• тарування покажчиків швидкості, висоти, вертикальної швидкості, кутів ковзання та додаткового обладнання (якщо встановлено);
• фотографування ПС та його агрегатів.

1.6. Розділ “Льотні випробування”:

У цьому розділі зазначається перелік етапів випробувань, послідовність проведення і режими випробувань (стан і конфігурація ПС, висота і швидкість польоту і т. ін.).

Як правило, відомості про льотні випробування надаються у вигляді таблиць.

При проведенні випробувань на кількох ПС повинно бути вказано їхній розподіл за видами випробувань.

У необхідних випадках вказують трудомісткість виконання випробувань (кількість польотів, тривалість польоту, необхідна кількість випробувачів).

Проведення оцінки рекомендацій та іншої інформації, що наведена в КЛЕ.

1.7. У розділі “Умови та порядок проведення випробувань. Заходи безпеки” зазначаються:

• умови проведення випробувань (характеристика району випробувань, пора року, час доби, температура, тиск та вологість навколишнього середовища тощо);
• заходи щодо забезпечення безпеки та безаварійності проведення випробувань.

1.8. У розділі “Матеріально-технічне забезпечення випробувань” зазначаються конкретні види матеріально-технічного та спеціального забезпечення, включаючи засоби для вимірювання параметрів навколишнього середовища та засоби наземних вимірювань із розподілом задач та обов’язків організацій, що беруть участь у випробуваннях, за видами забезпечення, а також встановлюється термін готовності матеріально-технічного забезпечення.

1.9. Розділ “Метрологічне забезпечення випробувань” повинен містити перелік заходів з метрологічного забезпечення випробувань (спосіб обробки результатів випробувань, оцінка відповідності метрологічного забезпечення при випробуваннях ПС заданим умовам).

1.10. У розділі “Звітність” вказують:

• перелік звітних документів, які повинні бути оформлені в процесі випробувань та після їх завершення із зазначенням терміну їхнього оформлення;
• перелік розсилки Акта із сертифікаційних льотних випробувань ПС;
• порядок, місце та термін зберігання первинних звітних матеріалів випробувань.

До числа звітних документів відносяться завдання на випробувальні польоти із заповненим розділом “Звіт льотчика (екіпажу)”, планшетки провідного інженера з льотних випробувань ПС (експериментатора) з підписом виконавця, Акт із сертифікаційних льотних випробувань ПС та інші матеріали випробувань (протоколи тощо).

Частина 2.  МЕТОДИКА ВИПРОБУВАНЬ

2.1. У розділі “Загальні методичні вказівки” наводять перелік керівних документів, обґрунтування обраних методів проведення випробувань.

2.2. У розділі “Конкретні методичні вказівки до наземних робіт та випробувань” повинно бути вказано детальний порядок та методична послідовність виконання випробувальних режимів при проведенні конкретних робіт, перевірок, оцінок тощо:

• визначення маси і центрування порожнього ПС відповідно до методики визначення маси і центрування ПС;
• нівелювання ПС виконується відповідно до діючих інструкцій;
• перевірка відповідностей характеристик системи керування вимогам ТУ, а також визначення кінематичних залежностей відхилень органів керування від положень відповідних важелів керування;
• перевірка системи керування закрилками проводиться на всіх режимах їхньої роботи з виміром кутів відхилення;
• виконання покидання ПС на землі всіма членами екіпажу, вдягненими в демісезонне льотне обмундирування з рятувальними парашутами і захисними шоломами, через вхідні двері кабіни екіпажу та/або аварійні люки, призначені для покидання ПС в польоті.

Зміст та порядок викладення цього розділу повинні бути узгоджені з розділом “Наземні випробування”.

2.3. У розділі “Конкретні методичні вказівки до льотних випробувань” повинно бути вказано детальний порядок та методична послідовність виконання випробувальних режимів при проведенні конкретних робіт, перевірок, оцінок тощо.

Зміст та порядок викладення цього розділу повинен бути узгоджений з розділом “Льотні випробування”.

2.4. Розділ “Обробка, аналіз та оцінка результатів випробувань” повинен містити:

• способи обробки інформації;
• порядок та послідовність проведення аналізу результатів випробувань;
• критерії, при виконанні яких об’єкт випробувань вважається таким, що витримав випробування;
• критерії достатності випробувань.

Під час виконання режимів у польоті зазначаються:

• маса ПС;
• швидкості;
• висоти польоту;
• види маневрів;
• перелік параметрів та характеристик, що необхідно реєструвати (фіксувати);
• обмеження.

Календар випробувань

ДОДАТОК 6
до пункту 14.4 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

ТЕХНІЧНИЙ АКТ
ІЗ СЕРТИФІКАЦІЙНИХ ЛЬОТНИХ ВИПРОБУВАНЬ ПС 

ЗМІСТ 

1. Об’єкт випробувань.
2. Мета випробувань.
3. Задачі випробувань.
4. Загальні положення.
5. Підсумок.
6. Висновки.
7. Льотна оцінка.
8. Експлуатаційна оцінка.
9. Метрологічна експертиза (за необхідності).
10. Календар випробувань.
11. Матеріали льотних випробувань.
12. Додатки.

1. У розділі “Об’єкт випробувань” зазначається:

• повне найменування ПС (дійсне та умовне, шифр – за наявності),
  зазначення (індекс) за кресленням;
• ЕД з рекомендаціями щодо експлуатації ПС;
• кількість ПС, що випробувались;
• характер модифікацій, що викликали необхідність проведення
  випробувань (за необхідності);
• відомості про аварійно-рятувальне обладнання;
• відомості про документацію, що визначає ТК.

2. У розділі “Мета випробувань” зазначається конкретна мета (або
декілька їх), що були досягнуті в процесі випробувань.

3. У розділі “Задачі випробувань” зазначаються конкретні задачі, що були вирішені для досягнення мети випробувань.

У цьому розділі перелічуються ті пункти СБ, відповідність ПС яким була встановлена повністю або частково під час випробувань.

4. У розділі “Загальні положення” зазначаються:

• підстави проведення випробувань;
• перелік керівних документів, згідно з якими проводились випробування;
• перелік документів, які було пред’явлено на випробування;
• умови та місце проведення випробувань;
• установи, що брали участь у випробуваннях;
• загальний обсяг випробувань (кількість польотів та льотний час).

5. У розділі “Підсумок” коротко викладають кількісні (переважно) та якісні результати випробувань у вигляді характеристик ПС відповідно до розділу “Задачі випробувань”, дають оцінку ЕД, а також, при необхідності, рекомендації для внесення змін у КЛЕ, загальний висновок про відповідність ПС вимогам СБ, а також перелік пунктів, за вимогами яких встановлено еквівалентний рівень безпеки польотів.

6. Розділ “Висновки” повинен відповідати розділу “Мета випробувань” Програми сертифікаційних льотних випробувань ПС.

У ньому коротко викладають ґрунтовні результати випробувань у вигляді аеродинамічних характеристик ПС, характеристик стійкості та керованості, маневреності, балансування, характеристик силової установки, характеристик обладнання, експлуатаційні обмеження, ЕД, їхню відповідність вимогам пунктів СБ.

У цьому ж розділі необхідно вказати розсилку Технічного акта із сертифікаційних льотних випробувань ПС.

7. Розділ “Льотна оцінка” повинен містити узагальнену оцінку щонайменше двох пілотів з особливості роботи випробуваного ПС, відомості про зручність роботи, наявності та достатності засобів керування, контролю та сигналізації, оцінку КЛЕ, якісні та кількісні (за штатними приладами) оцінки льотних характеристик, характеристик силової установки, обладнання, експлуатаційних обмежень в умовах заявленого діапазону температур навколишнього середовища.

Наприкінці розділу повинні бути зроблені висновки з прийнятності одержаних результатів, а також зроблені пропозиції з удосконалення ПС.

8. Розділ "Експлуатаційна оцінка" повинен містити узагальнену оцінку обслуговуючого персоналу з особливостей технічного обслуговування випробуваного ПС з наявності та достатності засобів технічного обслуговування та контролю стану матеріальної частини ПС на всіх етапах підготовки.

У розділі наводять оцінку часу поетапного обслуговування
випробуваного ПС, достатність рекомендованого технічного персоналу, а також оцінку КЕ та регламентів.

Наприкінці розділу повинно бути вміщено висновки з прийнятності
одержаних результатів.

9. У розділі “Метрологічна експертиза” зазначається відповідність
фактичної точності вимірювань розрахунковій.

10. Розділ “Календар випробувань” містить коротке викладення у
хронологічному порядку виконаних у процесі випробувань робіт.

У таблицях зазначаються:

• №  польоту за порядком;
• дата випробувань та місцевий час;
• місце проведення випробувань;
• тематика польотів;
• тривалість польоту (годин, хвилин);
• температура, тиск та вологість навколишнього середовища;
• МК° вітру та його швидкість;
• МК° зльоту.

11. Розділ “Матеріали льотних випробувань”.

11.1. Обсяг та умови проведення випробувань.

11.2. Результати випробувань:

• злітно-посадкові характеристики;
• льотно-технічні характеристики;
• керованість та маневреність;
• балансування;
• стійкість;
• характеристики керованості ПС на землі (при необхідності);
• різні (додаткові) льотні вимоги (при необхідності);
• системи керування;
• силова установка та її системи;
• обладнання та його системи;
• експлуатаційні обмеження та ЕД.

12. Розділ “Додатки” може містити креслення, графіки, схеми, таблиці, фото, малюнки, посилання на касети з відеозаписом тощо за узгодженням з Державіаслужбою, виходячи з необхідності доповнення ДД.

ДОДАТОК 7
до пункту 15.1 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

ПОДАННЯ
на отримання Сертифіката типу

(Повна назва Заявника) пред’являє на одержання Сертифіката типу (повна назва ПС).

(Повна назва ПС) у повному обсязі пройшов сертифікаційні випробування та перевірки, за результатами яких встановлена його повна відповідність вимогам Сертифікаційного базису (повна назва ПС) (повне позначення СБ).

Оформлено "Комплексний висновок (повне позначення) про відповідність типу (назва ПС) вимогам Сертифікаційного базису (повне позначення)", затверджений (назва Заявника) та схвалений Державіаслужбою.

Оформлена експлуатаційно-технічна документація (КЛЕ, РЕ, РО), затверджена (повна назва Заявника), узгоджена та введена в дію Державіаслужбою.

Оформлена "Таблиця відповідності (повна назва ПС) вимогам (позначення СБ)", що уточнена за результатами сертифікаційних робіт.

Оформлено Повідомлення про контрольний та поточний комплекти робочої конструкторської документації (РКД).

ДОДАТОК:
(згідно з пунктом 15.1)

Керівник Заявника

(посада)___________________________________________________________ П.І.Б

Дата, підпис

ДОДАТОК 8
до пункту 15.1 Положення
про сертифікацію типу
надлегких та дуже легких
повітряних суден, планерів,
мотопланерів, мотопарапланів
і пілотованих вільних аеростатів

За комплектом РКД
(повна назва ПС)

ПОВІДОМЛЕННЯ 

Цим сповіщаємо, що контрольний та поточний комплекти робочої конструкторської документації (РКД) (повна назва ПС) визначені у відповідності до Специфікації (повне позначення), відкориговані за результатами сертифікаційних робіт, відображують Типову конструкцію (повна назва ПС), затверджені у відповідному порядку, зберігаються на (повна назва Заявника і Виробника), придатні для впровадження в серійне виробництво.

Керівник Заявника

(посада)___________________________________________________________П.І.Б

Дата, підпис